Встановлення паркану, користування прилеглою територією або навіть багаторічний спір щодо меж земельної ділянки ще не означають наявності складу кримінального правопорушення. Для відповідальності за самовільне зайняття землі слідство повинно довести значно більше: існування конкретної земельної ділянки, її межі та правовий режим, належність власнику або законному користувачу, фактичне зайняття, а також прямий умисел особи.

Особливо складними є провадження, в яких ідеться про території біля водойм, каналів, гідротехнічних або промислових об’єктів. Старі державні акти, відсутність сучасних кадастрових даних і нечітко визначені охоронні обмеження часто перетворюють звичайний земельний конфлікт на кримінальну справу.

Проте кримінальна відповідальність не може ґрунтуватися лише на тому, що між сторонами давно існує спір.

Не будь-яка територія є предметом злочину

Стаття 197-1 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність саме за самовільне зайняття земельної ділянки. Якщо зайнята земля розташована в охоронній зоні, зоні санітарної охорони, санітарно-захисній зоні або належить до земель з особливим режимом використання, відповідальність може наставати за частиною другою цієї статті незалежно від розміру заподіяної шкоди. Стаття 197-1 КК України передбачає за це покарання у виді обмеження волі на строк від двох до чотирьох років або позбавлення волі на строк до двох років.

Однак для такої кваліфікації недостатньо зазначити приблизну площу та одну географічну координату.

Земельна ділянка — це частина земної поверхні з установленими межами, визначеним місцем розташування та правами щодо неї. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації до Державного земельного кадастру. Водночас відсутність кадастрового номера не завжди автоматично припиняє раніше набуте право власності або користування, особливо якщо воно виникло на підставі старого державного акта.

Саме тут проходить важлива межа. Старий державний акт може підтверджувати право на значний земельний масив, але це ще не доводить, що конкретна огороджена територія входить до його меж. Для цього необхідне співвіднесення старої землевпорядної документації із сучасними координатами та фактичним розташуванням огорожі.

Верховний Суд у постанові від 1 листопада 2022 року у справі № 755/4801/18 наголосив, що земельна ділянка як предмет злочину повинна бути індивідуалізована. Значення мають її власник, точне місце розташування, межі та кадастрові відомості.

Отже, одна точка на карті може позначити місце, але не визначає контур земельної ділянки. Так само загальне посилання на державний акт площею у декілька тисяч гектарів не замінює доказу того, що інкриміновані десять або двадцять соток розташовані саме в межах цього акта.

Спеціальну зону потрібно не назвати, а довести

Кваліфікація за частиною другою статті 197-1 КК України часто будується на твердженні, що спірна територія розташована у зоні санітарної охорони.

Але зона санітарної охорони — це не будь-яка місцевість біля водного або гідротехнічного об’єкта. Вона створюється навколо джерел водопостачання, водозабірних і водоочисних споруд, водоводів та інших визначених законом об’єктів для забезпечення їх санітарно-епідеміологічного захисту.

Тому слідство має встановити:

Закон України «Про Державний земельний кадастр» передбачає внесення до кадастру відомостей про вид обмеження, опис його меж, площу, зміст, режимоутворюючий об’єкт і документи, на підставі яких обмеження встановлено. Стаття 14 Закону фактично визначає інформаційний каркас, за допомогою якого спеціальний режим може бути співвіднесений із конкретною територією.

Відсутність цих відомостей у кадастрі не завжди остаточно доводить відсутність обмеження. Деякі зони можуть бути встановлені безпосередньо законом або нормативним актом і діяти незалежно від моменту внесення кадастрових відомостей. На це, зокрема, звернув увагу Верховний Суд у постанові від 5 червня 2024 року у справі № 743/2194/19.

Але тоді сторона обвинувачення повинна надати інші належні докази: рішення компетентного органу, проєкт землеустрою, технічну документацію, графічні матеріали, координати, документи про статус об’єкта та накладення меж зони на фактично зайняту територію.

Без цього словосполучення «зона санітарної охорони» залишається твердженням, а не доведеною кваліфікуючою ознакою.

Окремою помилкою може стати змішування зони санітарної охорони з охоронною або санітарно-захисною зоною. Це різні види обмежень, які мають неоднакове призначення, порядок встановлення та правовий режим. Посилання у старих документах на «охоронну зону вздовж каналу» не доводить автоматично існування навколо нього саме зони санітарної охорони.

Цивільне рішення не встановлює кримінальної вини

Наявність попереднього судового рішення щодо демонтажу паркану, греблі або усунення перешкод у користуванні землею створює для захисту серйозний ризик. Таке рішення може підтверджувати право іншої особи на земельний масив, факт існування конструкцій і обізнаність відповідача з претензіями землекористувача.

Проте цивільний суд вирішує спір про право та спосіб його захисту. Він не встановлює всі елементи складу кримінального правопорушення.

Цивільне рішення саме по собі не доводить:

Відповідно до статей 91 і 92 КПК України саме слідчий та прокурор повинні довести подію кримінального правопорушення, місце і спосіб його вчинення, винуватість особи, форму вини, мотив, мету та розмір шкоди. Кримінальний процесуальний кодекс України не дозволяє замінити це доказування загальним посиланням на старий цивільний спір.

Правильна оцінка такого рішення полягає не в його ігноруванні, а у визначенні точних меж установлених ним обставин.

Умисел має охоплювати спеціальний режим землі

Самовільне зайняття земельної ділянки є умисним правопорушенням. Особа повинна усвідомлювати, що не має права на конкретну земельну ділянку, але бажає її зайняти.

Для кваліфікації за частиною другою статті 197-1 КК України цього недостатньо. Умислом також має охоплюватися належність ділянки до земель зі спеціальним правовим режимом. Такий висновок Верховний Суд сформулював у постанові від 5 вересня 2023 року у справі № 755/7551/18.

Тому знання про претензії сусіднього землекористувача не тотожне усвідомленню того, що територія розташована саме у зоні санітарної охорони.

Якщо межі ділянки не визначені на місцевості, спеціальна зона не відображена у кадастрі, попередні приписи не містили відповідної інформації, а судове рішення не дозволяло встановити конкретні координати спірної території, доведення прямого умислу істотно ускладнюється.

Особливе значення можуть мати попередні звернення особи з проханням роз’яснити межі ділянки або порядок виконання судового рішення. Такі дії не виключають відповідальності автоматично, але можуть свідчити, що проблема полягала у невизначеності меж, а не у свідомому бажанні зайняти землю спеціального режиму.

Невелика шкода не завжди є аргументом захисту

Поширеною помилкою є побудова захисту виключно на незначному розмірі шкоди.

Для основного складу, передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України, значна шкода є обов’язковою ознакою. Однак частина друга встановлює самостійну відповідальність за зайняття землі в охоронних, санітарних та інших спеціальних зонах.

Якщо спеціальний режим доведено, відсутність значної шкоди не усуває складу правопорушення. Тому головна дискусія має стосуватися не суми збитків, а предмета злочину, меж ділянки, її правового режиму та умислу.

Водночас сам розрахунок шкоди також підлягає перевірці. Необхідно встановити, яку площу взято за основу, до якої категорії належить земля, яку нормативну грошову оцінку та методику застосовано, чиї права порушено і хто є власником або законним користувачем.

Дамба або гребля істотно посилюють ризик

Якщо слідство стверджує не лише про встановлення паркану, а й про спорудження дамби, греблі або іншої конструкції, може постати питання про кваліфікацію за частиною четвертою статті 197-1 КК України — самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці зі спеціальним режимом.

Такий розвиток справи істотно погіршує становище особи. Проте і в цьому випадку обвинувачення повинно довести повний ланцюг обставин: наявність споруди, будівельний характер робіт, відсутність необхідних дозвільних документів, причетність конкретної особи, самовільне зайняття землі, спеціальний режим ділянки та прямий умисел.

Фізичне існування кам’яної конструкції ще не встановлює, хто, коли та за яких обставин її збудував.

Кримінальний процес вимагає конкретики

Повідомлення про підозру не потребує такого самого рівня доказування, як обвинувальний вирок. Однак стаття 276 КПК України дозволяє повідомити особі про підозру лише за наявності достатніх доказів, а стаття 277 вимагає викласти час, місце та інші суттєві обставини правопорушення.

Тому в земельних провадженнях за статтею 197-1 КК України захист має перевіряти не загальну правдоподібність версії слідства, а наявність фактичного каркаса кожного елемента підозри:

Самовільне зайняття землі може утворювати склад кримінального правопорушення. Але кримінальна справа не повинна ставати способом спрощеного вирішення спору, в якому роками не визначено межі землекористування.

Якщо слідство не здатне показати, яку саме ділянку зайнято, кому вона належить, де проходять її межі та на підставі якого документа встановлено спеціальний режим, підозра залишається припущенням, сформульованим мовою кримінального закону.